Психологічна готовність дитини до навчання у школі

    Психологічна готовність дитини до навчання у школі розглядається як комплексна характеристика дитини, яка розкриває рівні розвитку психологічних якостей, що є найважливішою передумовою для нормального включення до нового соціального середовища і для формування навчальної діяльності. Готовність до шкільного навчання – це бажання і усвідомлення необхідності вчитися. Складовими компонентами психологічної готовності дитини до школи є:

-          мотиваційна (особистісна)

-          інтелектуальна

-          емоційно-вольова

Початкова школа розрахована на дітей, які не одержали спеціальної підготовки, і починають навчання з самого початку. Тому не можна вважати відповідні знання і навички обов’язковою складовою готовності дитини до шкільного навчання. Позитивне значення має утворення у дітей загальних уявлень про звукову сторону мови та її відмінність від змістової сторони, про кількісні відношення речей та їх відмінність від предметного значення цих речей. Допоможе дитині вчитися у школі і засвоєне поняття числа, деяких інших математичних понять. Що стосується навичок читання, лічби, розв’язання вони є корисними лише тоді, коли правильно сформовані. Навичка читання підвищує рівень готовність дитини до школи тільки за умови, що вона будується на базі розвитку фонематичного слуху і усвідомлення звукового складу слова, а саме читання є злитим чи поскладовим. А ось побуквене читання навпаки ускладнення навчання дитини та учителя, оскільки дитини треба буде перевчати. Найбільші труднощі в початковій школі відчувають не ті діти, які мають недостатній обсяг знань і навичок, а ті, що проявляють інтелектуальну властивість, у яких відсутнє бажання і звичка думати, розв’язувати задачі, якщо це не пов’язані з ігровою діяльністю.

   Важливе значення має орієнтування дитини в просторі і часі. Уява про час і відчуття часу, вміння визначити, скільки його пройшло, - важлива умова організації роботи учнів в класі, виконання завдань у вказаний термін, проміжок часу. Крім того дитина повинна виділяти істотні ознаки в явищах навколишнього світу, вміти порівнювати їх, бачити подібне та відмінне, робити певні висновки. Готовністю дитини до школи є розвиток мови – володіння вміння зв’язко, послідовно, зрозуміло для оточуючих описати предмет, картинку, подію,передати хід своїх думок, пояснити те чи інше явище, правило.

       Крім того відбувається зміна соціальної ситуації розвитку, яка полягає у виході дитини за рамки сім’ї, у виділенні особливого типу стосунків з дорослими, опосередкованими певною задачею (дитина – дорослий – задача). Центром життя молодшого школяра стає система « дитина – учитель».

      За словами В.В.Давидова дитина стикається з певними труднощами, коли переступає поріг школи. Перший тип труднощів – особливостями нового шкільного режиму. Другий тип – характер взаємостосунків з учителем та однокласниками, з членами сім’ї. Період адаптації дитини до школи триває до 2 місяців, а іноді і весь навчальний рік. Тому батьки повинні допомагати дитині засвоїти сукупність вимог шкільної і навчальної діяльності.

    Спроби пристосувати дітей до навчальної діяльності через гру, ігрові форми, приносять  в заняття елементи сюжетних або дидактичних ігор, себе не виправдовують. Таке «навчання» привабливе для дітей, але воно не сприяє переходу до власне навчальної діяльності, не формує у них відповідального ставлення до виконання навчальних завдань, не розвиває довільних видів управління діями. В умовах навчальної діяльності дитину слід підводити до розуміння того, що це зовсім інша діяльність, ніж гра, і вона ставить перед дитиною справжні, серйозні вимоги, щоб вона навчалася реально змінювати саму себе, а не символічно. Діти повинні навчитися розрізняти ігрові і навчальні завдання, розуміти, що учбове завдання, на відмінну від ігрового, є обов’язкове, його необхідно виконати незалежно від того, хоче це дитина зробити чи ні. Коли дитина приходить до школи, мотивом її діяльності не є зміст навчальної діяльності. Вона може виконувати вказівки вчителя з почуття несвободи за відсутності батьків, з ігрового мотиву тощо. Лише поступово вчитель і сім’я підводить дитину до розуміння того, що учіння повинне здійснюватися так, щоб його мотив відповідав змісту, якому дитину вчать.

Павелків Р.В. Вікова психологія:підручник/ Р.В. Павелків. – К.:Кондор, 2011. – 469 с.